«МЕНТ» как диагноз

Когда сегодня речь заходит о милиции, то даже маленький ребенок способен осознать, что милиционер далеко не тот, кто защитит, а, скорее, тот, кого нужно бояться. Высказывания типа «мент в законе», «ментовство», «мусор», «взятка» подсознательно у большинства граждан ассоциируются именно с работниками внутренних сил.

А в час, коли наша докорінно гнила влада втрачає останній зв’язок з народом та все сильніше душить трудовий люд руками своїх псів, саме міліція стала таким собі зліпком у мініатюрі того безладу, корупції та гнилі, кота розкладає та нищить наскрізь наше українське суспільство.

Зауважу, що експерти, наголошують: 70% громадян, а це — абсолютна більшість, не довіряють міліції. Люди упевнені, що законними методами перемогти зло у подобі «мента» не можливо і вбачають самосуд чи не єдиним способом хоч якось встановити справедливість.
Тож, як стають «ментом» і чому бути ним сьогодні вигідніше, аніж міліціонером?

Міліцейська служба в Україні сьогодні вкрай непрестижна. З одного боку — вельми скромні зарплати. З іншого — тотальна недовіра до органів МВС через корупцію, тортури і зловживання. Та все ж потрібно бути остаточним параноїком, щоб повірити в те, що в міліцію спеціально йдуть, аби грабувати і калічити своїх співгромадян. Багато молодих людей, які вступають до школи міліції, дійсно хочуть ловити злочинців і захищати невинних. Але цинічна правоохоронна система сьогодні вибудувана так, що наївні юнацькі мрії вщент розбиваються відразу ж після закінчення вузу. Адже кожен, хто потрапляє у пащу цієї кровожерливої системи, має зробити вибір: або залишатися чесним, або жити безбідно. Тому велика частина вибирає останнє саме через бідність, яка, як відомо, є першопричиною і зловживання, і корупції.

Приміром, в США американський сержант поліції за роки бездоганної служби може заробити на власне житло, бунгало біля моря чи озера, і недорогу яхту — щоб рибалити на старості років. Або відкрити свій невеликий бізнес — не лоток на базарі, а ресторанчик або бар.

Український сержант міліції може дослужитися до, приміром, підполковника. Але якщо служба його була бездоганною в прямому сенсі слова — хабарі не брав, справи під замовлення не відкривав і не закривав — його заощаджень і пенсії вистачить хіба що на стару хату в глухому селі, та ще й картоплю садити доведеться, щоб не вмерти з голоду.

Тож саме через непрестижність професії зустріти в її лавах обдаровану молодь вкрай важко. Все частіше там трапляються індивідууми не тільки важкої долі, а й з дивною ментальною конституцією.

З іншого боку, у лави в МВС приходять хлопці після строкової служби в ЗСУ. А, як відомо, в армію потрапляють в Україні або ті, у кого не вистачило грошей відкупитися, або ті, у кого не вистачило мізків, щоб вступити до вузу. Кандидатам на службу в міліцію дозволяють перездавати психологічні тести доти, поки вони їх не пройдуть. Такий контингент не знає елементарного, і за своїм психотипом взагалі не може бути міліціонером.

Юрій Ірхін, начальник кафедри прикладної педагогіки по роботі з персоналом Національної академії внутрішніх справ упевнений, що в МВС, як і в більшості правоохоронних структур, на тлі роботи зі специфічним контингентом особливо відчутна професійна деформація. Одних працівників це робить асами своєї роботи. Інші, навпаки, стають цинічними і жорстокими, у них зникають будь-які людські емоції.

Соціальний психолог Володимир Селіванов вважає, що міліція — це структура, в якій влада і сила є стрижневими цінностями. Тому служба в органах приваблива для суб’єктів з яскраво вираженим прагненням до влади.

— Для людей визнання їхньої сили — одна з ключових соціальних потреб, — пояснює він. — Таку потребу часто розуміють як повагу. А поваги і визнання сили можна досягти двома способами. Перший — самому ставати сильніше, досвідченіше, важливим для суспільства. Другий — принижувати інших, підтверджуючи таким чином свою силу.

Та все ж загальне негативне ставлення до всіх без винятку міліціонерам таїть в собі небезпеку. Небезпека ця полягає в тому, що люди, на яких покладено обов’язок захищати законні права кожного з членів суспільства, виділяються в окрему соціальну групу, яку всі решта відкрито ненавидять. Ненависть здебільшого інстинктивна, а тому — ірраціональна. Простому «менту», ні в чому не замішаному, вона незрозуміла. Тому, стикаючись з цією ненавистю, він ненавидить у відповідь.

До слова, нещодавно міжнародна організація Amnesty International закликала українську владу створити незалежну систему для розслідування міліцейських злочинів, інакше все більше людей наважуватимуться на самосуд.

Ненависть породжує ненависть

А тим часом конфлікт суспільства з міліцією триває. Активісти переконані: потрібно провести тотальну реформу структури, щоб звільнити до 90% її співробітників, адже в Україні на цей час найчисленніший корпус міліції з-поміж усіх держав Європи. На 100 тис. населення України у нас 786 працівників внутрішніх справ. З них майже десята частина, — працівники державтоінспекції, які здебільшого не допомагають учасникам дорожнього руху, а займаються здирництвом, викликаючи обурення громадян.

Крім того, за даними останнього соціологічного дослідження, яке проводилось Харківським інститутом соціологічних досліджень в 2011 році, масштаби «міліцейського насилля» надзвичайно великі. Так, 60% громадян вважають, що в Україні від застосування «міліцейського насилля» взагалі не застрахований ніхто, а приблизна кількість осіб, котрі зазнали насилля з боку міліції, становить 980 тисяч.

За даними ХІСД 65% опитаних міліціонерів допускають застосування тортур як ефективного методу для розкриття злочинів, а 40% взагалі визнали тортури допустимим видом покарання за вчинений злочин.

Тож, виходить, що майже половина існуючих працівників внутрішніх справ — насильники, мучителі та потенційні вбивці.

А від цих «ментів» позбавлятися потрібно терміново.

Відповідно, чисельність міліції необхідно скоротити до європейського і світового стандартів із розрахунку один міліціонер на одну тисячу людей населення в державі. Оскільки чисельність населення в Україні сорок шість мільйонів чоловік, корпус міліції в Україні повинен становити не більше сорока шести тисяч осіб. Таке скорочення забезпечило б зростання заробітної плати міліціонера та уможливило його достойне «акорупційне» існування.

Однак цього не відбувається, оскільки наважитись розірвати ланцюг харчування «верхів» за рахунок одного із найпотужніших наповнювачів «корита» — «ментів» не вигідно сьогодні нікому: ні Захарченку, ні МВС, ні Президенту. Ще жалібніше виглядають наміри провести реформування у рядах працівників внутрішніх справ. Цікаво, як може «мент в законі» реформувати МВС та ще й за умови існування собі подібних «бандитів в законі»? Звичайно, якщо і буде реформування – то суто косметичне, вагомих змін воно просто не принесе, адже ніхто не захоче добровільно перекрити канал безперервної подачі «бабла».

До речі, ідею протистояння міліції та народу «занотували» деякі провладні політ- та медіа-«технологи». І цілком логічно, що тема протистояння «менти і люди» буде розкручуватися напередодні 2015 року.

Перезавантаження, або почати з чистого листка…

Ідея про тотальну люстрацію міліції це вже мейнстрім і вона вже не потребує додаткового піару. Всі нормальні люди так думають: «міліцію треба розігнати повністю, або, принаймні, її 99% і набрати нову з нуля». Грузія ж це зробила, чому ми не здатні?

Серед найвідоміших для пересічного українця грузинських реформ – реформа МВС, внаслідок якої наскрізь корумпований правоохоронний апарат був без жалю скорочений, а на його місце прийшли молоді некорумповані люди. Результат для нас просто вражаючий – довіра грузинів до МВС у жовтні 2010 року становила, згідно дослідження Міжнародного республіканського інституту, 84% і поступалася лише довірі до церкви та армії. Цифра ще більш вражаюча, коли зважити, що у 2003 році цей показник ледь дотягував до 5%.

В Україні, де міліції повністю довіряє лише 1%!, справді, необхідне глобальне оновлення правоохоронної системи, але не зміна вивіски. Але цьому на заваді стає інший нюанс роботи МВС – система оцінювання ефективності роботи правоохоронців. Нині, як і в радянські часи, «коефіцієнт корисної дії» підрозділів МВС визначають залежно від кількості викритих ними злочинів та адміністративних правопорушень. Тому міліціонерам стає невигідно діяти результативно: наприклад, ліквідувати наркопритон, про існування якого їм добре відомо. Адже саме він дає їм щоденний потік правопорушників і відповідно сотні розкритих злочинів замість одного-єдиного. Багато розкритих злочинів – більший штат і відповідне збільшення державних витрат на міліцію: 2013 року на МВС передбачено виділити 16 млрд грн, тоді як іще у 2010-му його профінансували на 13,1 млрд.

Крім того, наслідками намагань міліції виправдати своє існування стають пошук цапів-відбувайлів, що відповідатимуть за скоєння злочинів власноруч. Приміром, міліціонери часто підкидають протизаконні речі людям, що перебувають у місцях позбавлення волі. В українських СІЗО та колоніях робити це особливо зручно, адже у вітчизняній пенітенціарній системі фактично відсутній механізм подання та розгляду скарг засудженими. Скарги арештантів не виходять за межі установ, бо всі листи обов’язково там переглядають. Звідси – цілковита відсутність скарг на адміністрацію установ. Прикметно, що від скарг на правоохоронців у 85% випадків утримуються й українці, які перебувають на волі, бо наперед розуміють їх марність.

Протидією міліцейському «бєспрєдєлу» мало б стати притягнення до відповідальності кожного винного правоохоронця. Приміром, позбавлення волі терміном до 20 років з конфіскацією майна. Але поки що зі злочинами силовиків розбираються органи, які не є функціонально незалежними від міліції, тобто діє «кругова порука».

Розірвати це замкнене коло теоретично можна за допомогою тотального скорочення міліції та створення нової незалежної та ефективної структури, яка займалася б розслідуванням усіх заяв про правопорушення з боку правоохоронців. До слова, рекомендації стосовно формування такого механізму, який оперативно й неупереджено вивчав би такі справи, не раз надавали і комісар Ради Європи з прав людини, і багато міжнародних організацій.

Однак реформувати МВС можна тільки у комплексі із усіма правоохоронними органами і судовою системою. І не так як сьогодні, коли реформами назвали систему тотального контролю Адміністрації Президента. Це буде коштувати грошей і зламає комфорт телефонного права, але дасть справедливість і закон. Для цього потрібна команда однодумців — від Президента до міністрів і Генпрокурора. Особлива вимога — публічна прозорість цих дій. Бо нинішня одностайність керівної зграї служить лише їй самій, а діагноз «мент» прочитується в ній наскрізь.

Руслан СЕКЕЛА

Источник: sxemy.com

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *