Ні для кого не є секретом, що за останні роки українська журналістика далеко відійшла від широко відомих принципів «ВВС» — правдивості, точності, неупередженості, незалежності, інтересів суспільства та підзвітність аудиторії.
У цій статті ми спробуємо визначитися з дотриманням вказаних принципів програмою «Схеми», яка є спільним проектом «Радіо Свобода» та UA:Першого та позиціонується як програма розслідувань та аналітики про велику політичну корупцію. Авторка й ведуча програми – Наталка Седлецька.
Надзвичайно показовим є приклад з вибірковими сюжетами відносно СБУ, ГПУ та низки інших посадовців з команди Президента України.
Принцип перший: правдивість. Ведуча їздить по родичам посадовців, опитує сусідів, отримує від останніх неперевірену та непідтверджену інформацію, яку потім видає за правдиву та достовірну. При цьому, глядачеві демонструються відео-зйомки якихось будинків та малюються схеми нібито зв’язків буцім-то власників нерухомості з відомими всій країні посадовцями. Жодних реальних доказів не наводиться – лише красива картинка.
Принцип другий: точність. У даному питанні Наталія Седлецька демонструє дива логічної еквілібристики. Замість точного висвітлення фактів (як це має робити фаховий журналіст) вона маніпулює фактами та тисне на емоції глядача. Наприклад, в останній передачі вона дзвонить невідомій особі з використанням гучного зв’язку та починає її провокувати – у відповідь отримує лайку та відмову у інтерв’ю. Голос за кадром з «мхатовськими паузами» патетично пояснює глядачеві, що це родич генерала СБУ, якого останній фінансує за незаконно отримані гроші. Але це ж нічим не підтверджується! Фактів не має. Кому дзвонила журналістка – також незрозуміло.
Принцип третій: неупередженість. А тут у наших колег взагалі біда! Якщо проаналізувати сюжети програми, то стає абсолютно зрозумілим, що головний фокус спрямований на ГПУ та СБУ. Проте, жодним чином не висвітлюються можливі корупційні прояви у НАБУ, МВС, ДФС тощо. І це при тому, що пересічні громадяни стогнуть від поборів на митниці, утисків бізнесу з боку МВС та ДФС. Всім відомі факти корупції Директора НАБУ Артема Ситника, який бере хабарі квартирами. Але про це пані Наталя Седлецька мовчить. Чому? Можливо тому, що вона «харчується» з тієї ж «руки», що й Ситник (якого ця «рука» зневажає, але змушена працювати)? А можливо тому, що на замовлення свого «побратима по поїданню грантових коштів» А.Ситника вона займається інформаційним «кілерством» по відношенню до тих державних органів, які Директор НАБУ уявив власними ворогами.
Принцип четвертий: незалежність. Про це говорити взагалі не доводиться. Наталія Седлецька прикривається відомими брендами «Радіо Свобода» та UA:Першим, проте, насправді є проектом Артема Ситника, який перетворив програму «Схеми» на власний неформальний відділ «чорного піару». Але чому так сталося? Невже тільки спільне грантове годування? Нам достеменно відомо, що ні. Справа в тому, що Наталію Седлецьку давно взяли на гачок через її сестру Ірину Юріївну Седлецьку, генерального директора готельного оператора Premier Hotels and Resorts, який у свою чергу є власником люксового готелю «Прем’єр-палас» у Києві. А кінцевим бенефіціаром є Олександр Бабаков, друг Володимира Путіна та один з лідерів «лужніковського» злочинного угрупування. І тут виникає ще одне питання: спецслужби якої країни її насправді взяли на гачок – США чи може РФ. А можливо її «користують» і ті і ті… Але явно не українські…
Принцип п’ятий: інтереси суспільства. Наталія Седлецька постійно говорить, що працює на благо суспільства. Питання тільки — якого? Адже своїми маніпулятивними програмами вона постійно просуває головний меседж саме російських спецслужб – «проект Україна не вдався». Вона нав’язує аудиторії відчуття зневіри у своїх силах, неспроможності України до змін, безперспективності реформ. І таким чином умисно чи ні сприяє агресору, потурає його меті…
Принцип шостий: підзвітність аудиторії. Цього нажаль в роботі Наталі Седлецької немає взагалі: починаючи з отримання величезних грантових коштів на ФОПи та несплати податків і закінчуючи тим, що вона не відповідає за реальну якість інформаційного продукту, підмінюючи її маніпулятивними практиками. А маніпулювання свідомістю аудиторії – це наруга над професією «журналіст».
Висновків та моралі у цьому матеріалі не буде. Їх повинен зробити кожен читач для себе сам.
Олена Горова для Times