Українські журналісти люблять додати в свої розслідування нерв, тому часто будують їх на антитезі — протиставленні контрастних явищ або образів. Схильність до застосування у прагматичній справі яскравих драматургічних засобів відрізняє нашу журналістику від західної. Західні журналісти апелюють до логіки читача або глядача, наші — до емоцій. Тому навіть очевидні, лінійні факти реальності в інтерпретації колег, як правило, набувають вигляду певного наративу. Саме звідси беруть свої витоки промовисті пасажі а-ля «у той час, коли на фронті гинули бійці, він відпочивав» або «коли хворі вмирали через брак ліків, вона постила у фейсбук меми”, і насправді це не так вже й погано, але все-таки трохи маніпулятивно. Наша розслідувальна журналістика в першу чергу не інформує, а моралізаторствує, хоча хто в нашому суспільстві цього не робить. Я і сам не святий, але цього разу, з огляду на специфіку фактів і особи фігурантів, уникатиму суб’єктивізму і буду максимально неупередженим.
В цьому тексті йдеться про те, як сім’я директора НАБУ Артема Ситника здійснила майнову оборудку на території окупованого Криму. Як і домовлялися, я викладаю факти, а висновки ви робите самостійно.
Отже, в 2015 році Ганна Ситник, дружина Артема Ситника, дає оголошення на сайті про продаж земельної ділянки площею 0,0416 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Нахімовський район, садівниче товариство «Міраж», №Б-35. Цю ділянку Ганна Ситник придбала 12 серпня 2013 року за 94 300 грн (договор купівлі-продажу №1-525, зареєстрований 5-ю Севастопольською державною нотаріальною конторою).
28 лютого 2015 року пані Ситник дає доручення на право відчуження майна громадянці РФ Небивайловій О.А. (паспорт 4614469910, виданий Федеральною міграційною службою 7 травня 2014 року). Того ж дня Артем Ситник, який, якщо вірити офіційному сайту НАБУ, ще в січні 2015 року, в зв»язку з відсутністю істотних позитивних зрушень у сфері боротьби з корупцією прийняв рішення взяти участь в конкурсі на зайняття посади Директора антикорупційного бюро України, дав своїй дружині згоду на відчуження зазначеної ділянки.
1 серпня 2017 року реєстраційними органами окупаційної влади РФ в м. Севастополь зареєстровано право власності Ситник Ганни Миколаївни на земельну ділянку площею 0,0416 га, розташовану за адресою: м. Севастополь, Нахімовський район, садівниче товариство «Міраж», №Б-35. Того ж дня Небивайлова О.А., діючи від імені Ситник Г.М., на тимчасово окупованій території міста Севастополь здійснює продаж цієї ділянки громадянину РФ Пилову А.В. (паспорт 4514662140, виданий Федеральною міграційною службою 19 квітня 2014 року) за 900 000 російських рублів (~$ 14 984,2 за курсом Центробанку РФ станом на 01.08.2017), з яких 6 600 російських рублів сплачено до російського бюджету у вигляді мита. Завіряє договір купівлі-продажу севастопольський нотаріус Руденко Е.О.
Відповідно до п.4 ст. 11 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території, тобо набуття громадянкою України Ганною Ситник права власності на земельну ділянку на окупованій території і за російським законодавством є прямим порушенням цієї норми.
В декларації директора НАБУ Артема Ситника за 2017 рік не відображено відчуження земельної ділянки його дружиною, що може свідчити про наявність в його діях злочину, передбаченого ст.366-1 КК України, тобто декларування недостовірної інформації.
Зараз — просто ідеальний момент для моралі. Мовляв, поки люди гинули на фронті, хтось продавав майно на окупованій території за законами окупанта, ще й власною копійчиною його підтримував, і чому, наприклад, моя сім’я на відміну від сім’ї директора НАБУ не може продати своє майно на окупованій території etc. Але я не камлатиму, адже ми домовились: висновки ви робите самостійно.